“Деякі двері ніколи не були зачинені. Ми просто не пробували штовхнути.”
Miley Cyrus The Climb
Ідеальна, щоб переосмислити обмеження — не як стіну, а як частину шляху. Бо кожна перешкода не зупиняє тебе, а формує. Не завжди йдеться про досягнення вершини — іноді сила в тому, щоб продовжувати підйом, незважаючи ні на що.
- 🎯 МЕТА:
🌀 Цей тиждень — не про боротьбу
❌ Не ламаємо стіни
✅ Просто перевіряємо:
– «А чи є тут взагалі замок?»
– «А чому я досі не вийшов»
– «А це точно рамка, чи просто звичка боятися?»
Більшість рамок — у нашій голові.
І вони ламаються не зусиллям, а... усвідомленням.
- Завдання на Тиждень:
🖋 «Мої внутрішні “не можна”»
Ми часто не помічаємо, як самі собі забороняємо жити — ще до того, як хтось інший щось скаже.
📍 Завдання:
Зроби список з 5–10 фраз, які постійно звучать у твоїй голові — ніби неписані правила, заборони, обмеження.
Не соромся — пиши чесно. Навіть якщо здається “дурним”, “банальним” або “незручним”.
📌 Формати можуть бути такі:
– “Я не можу…”
– “Мені не можна…”
– “Це не для мене…”
– “Я ніколи не…”
– “Мені не дозволено…”
📎 Наприклад:
- “Я не можу дозволити собі помилитися”
- “Мені не можна відпочивати, поки все не зроблено”
- “Це не для мене — я недостатньо впевнений”
- “Я не маю права злитися”
- “Я не виглядаю достатньо добре, щоб...”
- “Я не заслуговую на це”
💡 Додатковий крок (за бажанням):
🔄 Переформулюй кожне “не можна” в “можна”:
— “Я не можу бути слабким”
⟶ “Я маю право бути вразливим. Це не робить мене менш вартим.”
Це не про позитивне мислення.
Це про дозвіл бути собою, навіть якщо неідеально.
💬 «А хто це вирішив?»
Обирай одну фразу щодня з твого списку.
Став її перед собою, як на співбесіду. І починай питати.
❓ Запитання до фрази:
1. Хто мені це сказав вперше?
(Це чийсь голос? Сім’я? Школа? Культура? Страх?)
2. Чи справді я в це вірю?
(Або я просто звик повторювати це про себе?)
3. Що я відчуваю, коли уявляю, що це — не правда?
(Полегшення? Опір? Радість? Страх?)
4. Що б зробила моя “вільна версія”, якби не вірила в цю фразу?
📎 Приклад:
❌ “Мені не можна бути гучною — це дратує людей.”
👁 Хто це сказав? — Мама завжди просила “будь тихішою”, бо “що подумають сусіди”.
🤔 Хочу я в це вірити? — Ні. Я починаю відчувати, що мій голос має право звучати.
💭 Уявляю протилежне — і що я відчуваю? — Легкість. Збудження. І трохи страху.
💡 Що б зробила моя “вільна версія”? — Говорила б голосно, коли хочу. Сміялась би на повен голос. І не просити вибачення за те, що я “занадто”.
❌ “Я не можу просити про допомогу — це слабкість.”
👁 Хто це сказав? — Тато казав: “Розраховуй тільки на себе.”
🤔 Хочу я в це вірити? — Ні. Це втомлює й ізолює.
💭 Уявляю протилежне — і що я відчуваю? — Полегшення. Мені не треба все тягнути самій.
💡 Що б зробила моя “вільна версія”? — Подзвонила б подрузі й прямо сказала: “Мені складно. Можеш підтримати?”
🕊 Вийти за межу
Обери одну фразу, яку хочеш відпустити.
І зроби дію, яка її ламає. Невелику, символічну, але живу.
📌 Наприклад:
- Віриш, що “не можна йти без макіяжу”? — Пройдися без.
- Думаєш, “не можу нічого створювати”? — Напиши вірш, хай навіть кривий.
- “Не маю права на відпочинок”? — Вимкни все й полежати 30 хвилин просто так.
🎯 Це буде твій жест:
“Я можу обирати. Навіть якщо потроху. Навіть якщо боязко.”
-
📷 ФОТО ТИЖНЯ:Зроби знімок, який символізує вихід за межі.
Це може бути:
– відкриті двері
– широка дорога
– тінь, що відступає
-
☀️ НАГАДУВАННЯ НА ЦЕЙ ТИЖДЕНЬ:🌊 Те, що тебе тримає, може й відпустити
🚪 Мої рамки — це лише історії. А я можу написати нову.
💡 Свобода починається з маленького сумніву у власних межах.
🔓 Практика “Зламай маленький закон”
Не злочин. Не протест. А свобода.
Маленька дія, якої “не прийнято” — але ти все одно обираєш її. Бо можеш.
📍 Суть практики:
У нас всередині тисячі “правил”, які ніхто не писав, але ми живемо за ними.— “Так не годиться”
— “Що подумають люди?”
— “Це буде дивно…”
❗Але часто саме ці правила — і є автопілотом.
Ця практика — тілесний, життєвий спосіб показати собі, що вибір є. Що ти можеш вийти за межі — і лишитися в безпеці. І навіть — у радості.
🧩 Завдання: Зламай маленький закон
Зроби одну просту дію, яка:- Нікого не ранить
- Не шкодить
- Але трохи ламає сценарій звичної поведінки
📎 Ідеї для натхнення:
- 🧦 Йди містом у шкарпетках різного кольору
- 🍽 Снідай, сидячи на підлозі
- 🎶 Співай уголос у магазині
- 🌧 Пройдися під дощем без парасольки — і не тікай
- 🧘♀️ Просто сядь на тротуар — і подихай
- 🎈 Купи собі дитячу кульку. І тримай.
- 🪞 Напиши на собі щось ручкою. І не стирай.
- 📷 Зроби незручне селфі. І залиш його собі.
💬 Після цього запиши:
- Що я зробив?
- Як реагувало тіло? (сором? свобода? жар? сміх?)
- Що сталося — і що не сталося, хоча я боявся?
- Яку межу я переступив? І чи стало легше дихати?
🌀 Навіщо це?
Це психологічний “вихід з клітки”, у якій ми самі себе тримаємо.
Коли тіло відчує, що можна бути трохи “неправильним” — і світ не зламався — з’являється простір для життя по-справжньому.
🔓 ФІНАЛЬНА НОТА ТИЖНЯ:
Цього тижня ти торкнувся меж.
Не тих, що зовні — а тих, що були всередині давно.
— не виривався з рамок — а запитав, чи справді вони ще тримають
— ти зробив крок туди, де раніше зупиняв себе сам
🗝 Ти не вийшов у нову свободу з тріумфом.
Ти зробив важливіше — ти сумнівався.
У “не можна”. У “так прийнято”. У “ти повинен”.
🗝 І саме цей сумнів — уже тріщина.
У старому сценарії. У внутрішній клітці. У чужих правилах.
Ти не зламав усе — але ти потягнув за ручку дверей, які здавалися зачиненими.
Твоя свобода — уже в дорозі.
Бо її початок — не в дії. А у дозволі.
До наступної капсули — з трохи більшою сміливістю бути собою. Навіть якщо “не як усі”. Навіть якщо боязко. 🕊