Ти дивишся на себе з двох берегів. Одна частина — вже знає, інша — лише вчиться слухати. Між вами не прірва, а простір зустрічі. Міст, складений із тиші, часу й прийняття.

^{Ти не розділена. Ти просто бачиш себе на різних глибинах. Та, що зверху, — тримає світло. Та, що внизу, — вчиться йому довіряти.}

Серце в центрі — не мета, а точка впізнавання. Там, де більше не потрібно обирати, хто ти — доросла чи вразлива, сильна чи відчутлива.

Ти можеш бути обома. І саме це поєднує світи. Коли ти дозволяєш собі дивитися без осуду, вода стає дзеркалом, небо — відповіддю, а шлях — природним продовженням тебе.

^{Ти не шукаєш любов. Ти згадуєш, що завжди сиділа навпроти самої себе.}